вівторок, 18 березня 2025 р.

Як з’явилась Англія

До приходу римлян територію майбутньої Англії населяли кельтські племена, зокрема бритти. Вони займалися землеробством, ремеслами та мали власну культуру й релігію, в якій значну роль відігравали друїди.

Кельти жили в укріплених поселеннях та вели війни між собою. Вони мали контакти з Європою, зокрема з Галлією (сучасна Франція), а також зазнавали впливу середземноморських цивілізацій.

У 43 році н.е. римський імператор Клавдій почав вторгнення до Британії. Римляни швидко завоювали південні та центральні території, встановили військові гарнізони та побудували міста (Лондініум, Верулам, Камулодунум).

Британія стала римською провінцією, в якій розвивалася інфраструктура – будувалися дороги, акведуки, укріплення. Найвідомішою спорудою того часу став Вал Адріана, зведений у II столітті для захисту від північних племен – піктів і скоттів.

Однак у V столітті Римська імперія ослабла через внутрішні кризи та зовнішні загрози, і римські легіони залишили Британію. Місцеві мешканці залишилися без захисту перед варварськими набігами.

Після відходу римлян на британські острови почали переселятися германські племена – англи, сакси та юті. Вони прибули з територій сучасної Данії, Німеччини та Нідерландів.

Спочатку їх наймали як військових союзників, але згодом вони почали захоплювати території та витісняти місцеві кельтські народи. Британці чинили опір, імовірно, саме в цей час з'явився легендарний король Артур, який у кельтських міфах виступає як захисник Британії від саксів.

Англосакси утворили кілька королівств, які пізніше стали основою Англії:

  • Вессекс
  • Мерсія
  • Нортумбрія
  • Сассекс
  • Кент
  • Східна Англія

До VII століття Британія остаточно перетворилася на англосаксонську територію.

У 597 році до Англії прибув святий Августин, якого Папа Римський відправив для християнізації місцевих племен. Він заснував Кентерберійську архієпископію та розпочав процес навернення англосаксів у християнство.

До кінця VII століття християнство стало основною релігією, що сприяло культурному розвитку та зв’язкам із Європою.

Англосаксонські королівства часто воювали між собою, але іноді деякі з них здобували тимчасове панування. Наприклад, у VIII столітті Мерсія була наймогутнішим королівством, правитель Оффа побудував Оффин Вал для захисту від валлійців.

Наприкінці VIII століття Англія зазнала перших нападів вікінгів – скандинавських воїнів із Норвегії та Данії. У 793 році вони напали на монастир у Ліндісфарні, що стало початком епохи вікінгів. Протягом IX століття вікінги почали не лише грабувати, а й захоплювати території. Вони створили "Велике язичницьке військо", яке у 865 році висадилося в Англії та підкорило значну частину країни. Одним із найвидатніших правителів Англії того часу став король Вессексу Альфред Великий. Він:

  • Організував оборону проти вікінгів.
  • Виграв вирішальну битву при Едінгтоні у 878 році.
  • Уклав мир із вікінгами, визначивши межу між англосаксонською територією та землями під владою вікінгів (Данелаг).
  • Запровадив реформи в освіті та правовій системі.

Його правління заклало основу для майбутнього об’єднання Англії. Після смерті Альфреда Великикого його нащадки продовжили боротьбу за єдність країни. У 927 році король Етельстан об’єднав усі англосаксонські королівства та вигнав вікінгів, ставши першим королем усієї Англії.У X столітті Англія зміцніла, королі Едмунд I, Едгар Мирний та Етельред Нерозумний продовжували боротьбу з вікінгами та зміцнювали королівську владу.

Події в Англії 11-12 століття

Нормандське завоювання Англії. Розвиток Англії після завоювання
Едуард Праведний правив, не маючи дітей, і герцог Нормандський хотів бути наступником англійського престолу. Нормандське герцогство – феодальне володіння на півночі Франції. У 1066 р. помер Едуард і Вільгельм Нормандський послав своїх представників, щоб вони прийняли присягу від англійців.

Папа римський, вважаючи, що католицтво в Англії ще не зміцніло, дав згоду на організацію хрестового походу, і Вільгельм Нормандський організував його, зібравши до 7 тис. чол. війська. До 2 тис. чол. складала важкоозброєна кіннота, інші – піхота. На невеликих кораблях Вільгельм відправив їх в Англію.
Гарольд теж збирав військо, але перед висадкою Вільгельма на півночі Англії висадились Данці, разом з ними був брат Гарольда, який теж претендував на престол. Гарольд кинувся до Йорка (на північ) і там 25 вересня 1066 р. відбулася битва.

Через 3 дні на півдні висадився Вільгельм. Гарольд не встиг зібрати нове військо. Не всі феодали його підтримали. 14 жовтня – битва між англійцями і Вільгельмом Нормандським. Спочатку перемагали англійці, але Вільгельм вдав, що утікає, а потім із засідки вдарив (при Гастінгсі).

Битва біля Гастінгса закінчилась перемогою Вільгельма. Нормандці зайняли Лондон, Тауер. Вільгельм почав роздавати землі і посади своїм прибічникам. Повстання придушувалися. Землі приходили у запустіння. Але відразу забрати землі у всіх Вільгельм не міг.

Особливості формування феодальних відносин в Англії:землі Вільгельм відбирав поступово і поступово надавав своїм прибічникам. Величезні земельні масиви одержали феодали – у 10-20 разів більше, ніж у Європі. Але володіння були розкидані. В одного – і на заході, і на сході. Крім того, такий феодал не міг організувати боротьбу проти феодала;
після завоювання Вільгельм оголосив, що всі землі належать королю. Тут не діяв французький принцип васалітету ("Васал мого васала – не мій васал"). Всі феодали в Англії були васалами короля. Він був сеньйором для всіх феодалів. Усі землевласники склали йому присягу.

Солсберійська присяга – всі феодали принесли присягу королю у 1086 р. Влада короля була централізована.
В ході завоювання верхівка класу феодалів англосаксів була знищена і замість неї прийшли нормандці. А нижчі верстви феодальної верстви були англосаксами. Відносини між верхівкою класу феодалів і нижчими верствами феодалів, як між завойовниками і завойованими, були ворожими. А нижча верства феодалів була відкрита знизу, хто мав певний дохід – міг ним стати.
Вільгельм провів у 1086 р. перепис населення в Англії. Всі ці дані були занесені в "Книгу страшного суду". Дані давали під присягою, звідси й назва. Дані брали у шерифів, баронів, вільних селян, духовенства. Брали 3 цифри: до завоювання, на момент завоювання і після нього. Із 38 графств Англії були описані 34. Виявилось, що значна частина вільних селян в результаті перепису опинились в категорії залежних. Різко пішов у гору процес феодалізації.

Кількість залежних селян зросла від 38 до 60%. Були феодальні помістя з манором і селянськими наділами.
Залежні селяни – віллани, мали невеликий наділ (до 30 акрів).
Була категорія бердаріїв – з наділом 710 акрів землі. У ХІІ ст. вони злились з вілланами. Категорія коттаріїв (коттерів) – малоземельні з 3 – 5 акрами землі. Були ще раби (серви). Але протягом усіх середніх віків у Англії існували й вільні селяни.

Міста виникали на землях феодалів, але, якщо починалась боротьба міст з феодалом, то це означало боротьбу проти короля. Тому міста в Англії не одержали незалежності. Але вони одержували шляхом викупу право збирання податків, утворення цехів і т. ін., ці вольності затверджувались королем, але вони не були здобуті силою.

Існує теорія Стефенсона, суть котрої в тому, що засновниками міст були французькі купці в Англії. Левицький критикує цю теорію і говорить, що засновниками міст були ремісники.
У Вільгельма І (Завойовника) було три сини: Роберт (в Нормандії), Вільгельм (в Англії) і Генріх (молодший).

Вільгельм після смерті батька захопив казну і престол. У 1089 р. Вільгельм, прозваний Рудим, почав боротьбу з церквою. Намагався не призначати вищих церковних осіб і, поки не було єпископів, прибутки їх йшли королю. Але папа римський з ним не рахувався і призначав єпископів сам. Лісами теж володів король.

Боротьба з Шотландією і Уельсом. Розширюються англійські володіння
У 1096 р. Вільгельм захопив Нормандію (за 10 тис. марок, які позичив Роберту, що йшов у І хрестовий похід). У 1100 р. Вільгельм був убитий на полюванні. Престол перейшов до Генріха. Генріх звернувся з "Хартією вольності Генріха І" – маніфестом. Правив протягом 1100 до 1135 рр. Обіцяв все всім: церкві – що не втручатиметься в її справи; феодалам – привілеї; народу – закони короля Едуарда. Одержав підтримку всіх верств суспільства.
Повинності рицарів обмежувались лише військовою службою. Генріх мав успіх у боротьбі з Робертом Нормандським. У 1105 р. Генріх здійснив похід у Нормандію, взяв у полон Роберта, але потім випустив.
Влада короля за Генріха стала необмеженою. Але вся повнота влади була у малої ради – оточення короля. Велика рада скликалася три рази на рік, мала – постійно.

Утворена була палата шахової дошки. Тут шерифи звітували про збирання податку.
Територія країни ділилась на графства на чолі з шерифом. На місцях – сотні і общини на чолі з виборними. Виборна система на місцях. Було і старе ополчення.
Генріх І не залишив прямого наслідника чоловічої статі. Боротьба за престол після його смерті розгорілась між дочкою Матильдою і племінником Стефаном. У Матильди ІІ – шлюб з графом Анжуйським Плантагенетом, у них був син – Генріх Плантагенет.
Південний схід підтримав Стефана, північний захід – Матильду. Це була справжня війна. Боротьба спустошувала країну. Врешті решт претенденти на престол домовились між собою. Королем за домовленістю у 1153 р. став Стефан, а після його смерті – Генріх, син Матильди

Реформи Генріха ІІ та їх значення


Стефан помер у 1154 р. і королем став Генріх ІІ Плантагенет. Він одружився з принцесою Аквітанії, дочкою герцога Алієнорою і заволодів південно-західною Францією. Був на престолі протягом 1154 – 1189 рр. В той час існувала одна держава на чолі з Анжуйською династією – Англія + французькі володіння.
Генріх ІІ проводить ряд реформ.

І – церковна. В час правління Стефана церковники добилися більшої незалежності. Вони підлягали лише церковному суду, а не світському. Генріх ІІ був за те, щоб священика, який вчинив злочин, позбавити сану і судити світським судом. Архієпископ Кентерберійський Фома Бекет виступив проти реформ Генріха ІІ. Фома Бекет і Генріх ІІ разом росли. Це була світська особа, яку король зробив архієпископом Кентерберійським. Але честолюбний Фома Бекет став ворогом Генріха ІІ. Генріх підіслав вбивць і вони вбили Фому Бекета. Це викликало обурення. Генріх ІІ виправдовувався, що це не він, що його неправильно зрозуміли підлеглі, що він лише хотів заарештувати архієпископа. Він покаявся і одержав кару – 70 ударів палицею, зате уник відлучення від церкви.

ІІ судова реформа:
  • Феодальний суд – для залежних селян.
  • "Божий суд" – взяти розпечене залізо, руку встромити в окріп і т. п., щоб з’ясувати, чи винна людина.
  • Вільний королівський суд – тільки для вільних людей. Кріпаки не мали права звертатись до нього.
  • Закон про озброєння (Асіза про озброєння) передбачав, яку зброю повинна мати вільна особа згідно з майновим становищем.
  • "Щитові гроші" сплачували ті, хто не хотів служити, або не міг справити обладунки рицаря. Отже, від військової служби вільний, але недостатньо заможний, міг відкупитись.
  • В 1184 р. – "лісова асіза" – закон про ліс. Власник лісу – король. Посилена була відповідальність за полювання в королівському лісі. Навіть збирання ягід в ньому заборонялось.
Останній період правління Генріха ІІ був затьмарений боротьбою з синами. За його життя був коронований син – Генріх "молодий король". Всього було чотири сини.

Генріх ІІ помер і королем став Ричард (1189 – 1199 рр.). Він пішов у ІІІ хрестовий похід (з Барбароссою і французьким королем). Коли Ричард повертався, його в Німеччині схопили. Він звільнився. У 1199 р. помер.
Королем став Джон (Іоанн) Безземельний.

Англія 18 століття

На початку XIX століття в країні прискорився ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ, який розпочався у 60-ті роки XVIII століття. Зросла виплавка чавуну, збільшилось використання парових двигунів у промисловості. Розвиток важкої та вугільної промисловості стимулював розвиток транспорту. Проте, Англію, що стала переможницею у боротьбі з Наполеоном, у 1815-1816 pp. охопила економічна криза. Вихід з неї був пов'язаний із завершенням промислового перевороту в середині XIX століття.
В результаті промислової революції Англія перетворилась із сільськогосподарської країни в промислову. Сформувалися нові промислові райони: металургійної промисловості - з центром у Бірмінгемі, бавовняної - з центром у Йоркширі, вугільної - в Уельсі. Зросла кількість населення Лондона, що перетворився на світовий банківський центр. Розвивався транспорт, зросла мережа каналів, доріг, розпочалось широке залізничне будівництво.
Економічно багатий стан підприємців став вимагати політичної реформи, яка б забезпечила йому владу, право участі в політичному житті Англії, і насамперед стан підприємців прагнув встановити свій вплив у палаті общин.
Англія на рубежі XVIII - XIX століть, як і раніше, не мала бюрократичного апарату. Роль держави зводилась переважно до підтримання правопорядку, законності, забезпечення оборони, ведення зовнішньої політики, збору податків і сприяння торгівлі. Всі інші сфери були у віданні приватних осіб. Місцеве управління Англії було зосереджено в руках мирових суддів. Мировими суддями були члени палати лордів, їхні старші сини та спадкоємці осіб, що одержували 600 фунтів стерлінгів річного доходу з землі. На початку XIX століття в політичній системі країни назріла необхідність реформи виборчої системи.
Рух за реформу розгорнувся по всій країні. Затверджений у липні 1832 р. "Акт про поліпшення народного представництва в Англії та Уельсі" перерозподілив між містами право посилати до парламенту свого депутата, ввів новий виборчий ценз. Виборча реформа 1832 р. змінила співвідношення сил палати лордів і палати общин на користь останньої. Поступово вона дістала право називатись "представницею інтересів усієї країни".
1852 року в Англії остаточно утвердився принцип "відповідального уряду", який залишався при владі доти, доки йому виявляла довіру і підтримку більшість палати общин. Дуалістична монархія трансформувалась у парламентську. 40-60 pp. XIX століття були часом посилення влади англійського парламенту. Період 1832-1867 pp. називають "золотою ерою" англійського парламентаризму. Палата общин з легкістю змінювала прем'єр-міністрів та уряди, які не відповідали її інтересам. Такої долі зазнали 10 кабінетів. Англійський парламент став стрижнем державного життя. Одночасно була юридично закріплена парламентська двопартійна система, за якої влада переходила від однієї фракції до іншої.