До приходу римлян територію майбутньої Англії населяли кельтські племена, зокрема бритти. Вони займалися землеробством, ремеслами та мали власну культуру й релігію, в якій значну роль відігравали друїди.
Кельти жили в укріплених поселеннях та вели війни між собою. Вони мали контакти з Європою, зокрема з Галлією (сучасна Франція), а також зазнавали впливу середземноморських цивілізацій.
У 43 році н.е. римський імператор Клавдій почав вторгнення до Британії. Римляни швидко завоювали південні та центральні території, встановили військові гарнізони та побудували міста (Лондініум, Верулам, Камулодунум).
Британія стала римською провінцією, в якій розвивалася інфраструктура – будувалися дороги, акведуки, укріплення. Найвідомішою спорудою того часу став Вал Адріана, зведений у II столітті для захисту від північних племен – піктів і скоттів.
Однак у V столітті Римська імперія ослабла через внутрішні кризи та зовнішні загрози, і римські легіони залишили Британію. Місцеві мешканці залишилися без захисту перед варварськими набігами.
Після відходу римлян на британські острови почали переселятися германські племена – англи, сакси та юті. Вони прибули з територій сучасної Данії, Німеччини та Нідерландів.
Спочатку їх наймали як військових союзників, але згодом вони почали захоплювати території та витісняти місцеві кельтські народи. Британці чинили опір, імовірно, саме в цей час з'явився легендарний король Артур, який у кельтських міфах виступає як захисник Британії від саксів.
Англосакси утворили кілька королівств, які пізніше стали основою Англії:
- Вессекс
- Мерсія
- Нортумбрія
- Сассекс
- Кент
- Східна Англія
До VII століття Британія остаточно перетворилася на англосаксонську територію.
У 597 році до Англії прибув святий Августин, якого Папа Римський відправив для християнізації місцевих племен. Він заснував Кентерберійську архієпископію та розпочав процес навернення англосаксів у християнство.
До кінця VII століття християнство стало основною релігією, що сприяло культурному розвитку та зв’язкам із Європою.
Англосаксонські королівства часто воювали між собою, але іноді деякі з них здобували тимчасове панування. Наприклад, у VIII столітті Мерсія була наймогутнішим королівством, правитель Оффа побудував Оффин Вал для захисту від валлійців.
Наприкінці VIII століття Англія зазнала перших нападів вікінгів – скандинавських воїнів із Норвегії та Данії. У 793 році вони напали на монастир у Ліндісфарні, що стало початком епохи вікінгів. Протягом IX століття вікінги почали не лише грабувати, а й захоплювати території. Вони створили "Велике язичницьке військо", яке у 865 році висадилося в Англії та підкорило значну частину країни. Одним із найвидатніших правителів Англії того часу став король Вессексу Альфред Великий. Він:
- Організував оборону проти вікінгів.
- Виграв вирішальну битву при Едінгтоні у 878 році.
- Уклав мир із вікінгами, визначивши межу між англосаксонською територією та землями під владою вікінгів (Данелаг).
- Запровадив реформи в освіті та правовій системі.
Його правління заклало основу для майбутнього об’єднання Англії. Після смерті Альфреда Великикого його нащадки продовжили боротьбу за єдність країни. У 927 році король Етельстан об’єднав усі англосаксонські королівства та вигнав вікінгів, ставши першим королем усієї Англії.У X столітті Англія зміцніла, королі Едмунд I, Едгар Мирний та Етельред Нерозумний продовжували боротьбу з вікінгами та зміцнювали королівську владу.
